Флексографічний друк (флексографія, флексодрук) — це спосіб друку, який являє собою прямий високий ротаційний друк з використанням швидковисихаючих рідких фарб, що закріплюються на різних (частіше гнучких) матеріалах, з використанням еластичних друкарських форм, які можуть бути встановлені на формних циліндрах з різною довжиною кола.

В основу терміна "флексографія" були покладені латинське слово flexibilis, що означає "гнучкий", і грецьке слово graphein, що означає "писати", "малювати".
У Європі новий термін Flexodruck був вперше використаний у вересні 1966 р. у Німеччині. Надалі він отримав поширення у Франції (flexographie або impression flexographique) та інших країнах. Зараз даний вид друку є одним із профілюючих видів, за допомогою якого отримують зображення на різних матеріалах (поліетилен, поліпропілен, целофан, папір, гофрокартон, фольга та ін).

Флексографію використовують для друку на пакуваннях, на пластикових пакетах, під час виробництва етикеток та ін.

Історія виникнення флексографічного друку
Точну дату винаходу цього виду друку назвати неможливо. Вперше щось схоже на флексографію використовували у 19 столітті під час друку шпалер. І все ж таки винахідником цього способу можна вважати Карла Хольвего, власника німецької машинобудівної фірми "К. унд А. Хольвег ГмбХ", що існує й понині. Іншою важливою технічною передумовою для появи флексографії з'явився винахід гумових еластичних форм.

Спочатку флексодрук використовувався майже виключно для друкування на поверхні паперових пакетів та інших пакувальних матеріалів. Розширенню сфери застосування флексографії сприяли певні переваги цього різновиду високого друку перед класичними способами. Форми високого друку виготовлялися раніше тільки з дерева або металу (друкарського сплаву – гарта, цинку, міді). Але з появою еластичних друкарських форм у флексографії у високому друку стали виготовляти друкарські форми і з фотополімерів. Новий етап у розвитку флексографічного друку почався близько 1912 р., коли паризька фірма "С. А. Целлофан" почала виготовляти целофанові мішки з написами і зображеннями на них, надрукованими аніліновими фарбами.

Область застосування флексографії поступово розширювалася, чому сприяли певні переваги цього спеціального виду друку перед класичними способами, особливо там, де не ставили перед собою завдання отримання високоякісних відбитків. Спочатку метод використовувався для друку на паперових та целофанових пакетів та інших пакувальних матеріалів. У 1929 р. його застосували для виготовлення конвертів для грамплатівок. У 1932 р. з'явилися автоматичні пакувальні машини з флексографічними друкарськими секціями – для пакування сигарет та кондитерських виробів, наприклад, печива.

У проміжку між двома світовими війнами та в перші повоєнні роки вдосконалювалася технологія флексографії та насамперед технологія формних процесів.

Приблизно з 1945 р. флексографічний друк використовується для друкування шпалер, рекламних матеріалів, шкільних зошитів, конторських книг, формулярів та іншої канцелярської документації. У 1950 р. німецьке видавництво "Ровольт - Ферлаг" розпочало випуск масової серії у паперових обкладинках RoRoRo Bucher. Друкувалися вони на газетному папері на рольовій ротаційній машині анілінового друку, виготовленого фірмою "Маркс унд Флемінг". Собівартість книжок була низькою, що дозволило видавництву різко знизити ціни на книжкову продукцію. Приблизно в 1954 р. метод флексодруку стали використовувати для виготовлення поштових конвертів, різдвяних листівок, особливо міцної упаковки для кави та інших сипучих продуктів.

Новий етап у розвитку флексографії розпочався приблизно в 1952 р. з появою на ринку нових сприймаючий поверхонь – плівок полімерних матеріалів. Особливо широке застосування одержав поліетилен. Флексодрук продовжує вдосконалюватися дотепер.

Основні переваги флексодруку:

⦁ Великий вибір типів носіїв для друку
⦁ Можливість друку на матеріалах різної товщини.
⦁ Можливість застосування водних фарб.
⦁ Можливість об'єднання післядрукарських процесів (ламінування, вирубування штампом, фальцювання та склеювання) в єдину лінію.
⦁ Екологічність.
⦁ Можливість друкування з рулону в рулон на високій швидкості (до 610 м/хв).

Друкарський процес

Друкарський процес відбувається за допомогою спеціального обладнання: друкарської форми, друкарської машини і т.д. Рельєфна друкарська форма, що застосовується у флексографії, виготовляється з пресованої гуми або фотополімерного матеріалу. Її області, що друкують зображення, виступають над рештою поверхні форми. При виробництві флексоформ можуть бути використані аналогові та цифрові методи.

Флексографія є методом прямого друку, при якому форма, покрита фарбою, переносить зображення безпосередньо на друковану поверхню. Валик фарбувального апарату, який називається "анілоксовий валик", переносить чорнило на опуклі частини форми, які, у свою чергу, переносять фарби на поверхню. У анілоксового валика є комірки, які переносять на форму певну кількість чорнила. Кількість комірок, що припадають на погонний дюйм валика, може змінюватись в залежності від виду друкованої продукції та необхідної якості. Назва "анілоксовий" запозичена з назви чорнил, які використовувалися в цьому процесі до 1950-х років. Анілоксові чорнила виготовлялися з анілінових фарб, які, як пізніше виявилося в 1950-х роках, є небезпечними для здоров'я, у зв'язку з чим були створені фарби, які і використовуються відтоді. Валик, який переносить чорнило, досі називають аніліновим, навіть незважаючи на те, що анілінові фарби більше не використовуються у флексографії. Нині у флексографії використовуються текучі швидковисихаючі фарби, які найчастіше розбавляються водою.